Неділя, 20/08/2017, 14:33
Вітаю Вас Гость | RSS

Шепетівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №6
Хмельницької області

Меню сайту
Наше опитування
Як ви оціните наш сайт?

Результати
Архів опитування

Всього голосувало: 998
Обговорити опитування на форумі
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2015 » Лютий » 21 » Відзначення 200-річчя від Дня народження Михайла Вербицького та 150-ї річниці першого публічного виконання національного гімну
13:40
Відзначення 200-річчя від Дня народження Михайла Вербицького та 150-ї річниці першого публічного виконання національного гімну

 

Президент України Петро Порошенко доручив Кабінету міністрів України розробити план заходів з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Михайла Вербицького та 150-ї річниці першого публічного виконання національного гімну. Про це йдеться в указі Президента України № 6/2015 від 12 січня 2015 р.

"З метою належного відзначення у 2015 р. 200-річчя від дня народження автора музики Державного Гімну України Михайла Вербицького та у зв'язку з 150-ю річницею першого публічного виконання національного гімну "Ще не вмерла України і слава, і воля...", яке відбулося 10 березня 1865 р., постановляю: Кабінету міністрів України розробити за участю Національної академії наук України і затвердити план заходів з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Михайла Вербицького та 150-ї річниці першого публічного виконання національного гімну", - йдеться в указі.

…Ця мелодія й слова «душу й тіло ми положим за нашу свободу» вже нікого не залишають байдужим. З нею щодня вмирають українці, й це вже не просто мелодія, слова, це – наша гордість, біль і багато-багато сліз. Очевидно, що двохсотлітній ювілей композитора  привернув до себе велику увагу громадськості.  Підготовку до цього ювілею, який відзначатимуть на рівні ЮНЕСКО, в Україні нині здійснює громадська організація – товариство «Надсяння», депортовані й нащадки депортованих з Надсяння українців, які вважають це своїм кровним обов’язком, адже Михайло Вербицький – їхній земляк.  

Композитор Михайло Вербицький — видатний прогресивний діяч української культури першої половини XIX ст. Це був період, коли викристалізовувалися засади української національної музичної школи, основоположником якої став великий класик вітчизняного мистецтва Микола Лисенко.

 М. Вербицький плодотворно працював у різних галузях музичного мистецтва і створив низку талановитих хорових, оркестрових і музично-драматичних композицій. Його творчість мала особливо велике значення для демократичної культури західноукраїнських земель, що розвивалася в особливих і складних умовах.

            Високий художній рівень творів Вербицького, майстерність композиторського письма дають право називати його першим західноукраїнським композитором-професіоналом, незважаючи на те, що він не закінчував спеціальних музичних шкіл і сучасники вважали його митцем-аматором.

            Творчість М. Вербицького — важлива сторінка в історії розвитку вітчизняного музичного мистецтва.

                  Михайло Вербицький народився в 1815 р. в мальовничому селі Улючі, біля Перемишля. Його батько був священиком. Він помер, коли хлопчикові минуло десять років. Мати вийшла заміж вдруге і перестала цікавитися дітьми. Михайло та його молодший брат Володислав залишилися по суті круглими сиротами. Опікунство над хлопцями взяв їхній далекий родич — перемишльський єпископ Іван Снігурський. Він забрав дітей до себе. Цей факт відіграв виняткову роль в їхньому музичному розвитку.

            Далеко пізніше, згадуючи діяльність перемишльської школи, М. Вербицький дуже вірно оцінив її значення: "...школа стала консерваторією в мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері, і здавалося, що в Європі, крім трьох відомих категорій музики: німецької, італійської та французької, існує ще четверта категорія — українська".

            Єпископ Іван Снігурський був меценатом школи. Сам він так захопився музикою, що наказав учити співу всіх своїх слуг. Не дивно, що й обидва його вихованці — Михайло і Володислав Вербицькі — одразу ж стали учасниками хору, до того ж хлопці були напрочуд музикальні та мали гарні, дзвінкі голоси — Михайло співав альтом, а його брат — дискантом.

            У Перемишлі від Алоїза Нанке М. Вербицький дістав перші відомості з теорії музики та композиції. Він засвоював їх настільки успішно, що, як відзначає його біограф — відомий український композитор Ісидор Воробкевич, ще гімназистом вдало гармонізував окремі мелодії.

            Так у сприятливій музичній атмосфері, в оточенні людей, відданих рідній культурі, минула рання молодість Михайла Вербицького, окриливши його мріями про служіння мистецтву. Але в ті часи для юнака його середовища, що прагнув здобути освіту, була відкрита лише одна дорога — до богослов'я. Цей шлях довелось обрати і Михайлові. У 1833 р. він переїхав до Львова і вступив у духовну семінарію.

            Вступивши у семінарію, Михайло Вербицький, темпераментний і життєрадісний юнак, одразу приєднався до тих, хто боровся з її жорстокою дисципліною і бездушними правилами. Уже в перший рік свого перебування у Львові він був покараний строгим карцером за участь у бунті, влаштованому семінаристами на знак протесту проти поганого харчування.

            Далеко більше уваги, ніж богословським наукам, приділяв Михайло музиці. Як згадують сучасники, він за допомогою свого товариша Івана Хризостома Сінкевича із запалом почав навчатися грі на гітарі. Гітара була в той час надзвичайно поширена, бо заміняла фортепіано і відігравала першорядну роль у домашньому музикуванні. Для М. Вербицького вона стала улюбленим інструментом ще й тому, що в нього не було майже ніяких можливостей досконаліше вивчати який-небудь інший. Гітарі композитор приділяв багато уваги все своє життя. У важкі роки він, навчаючи грі на гітарі, рятував себе від злиднів.

            Навчання Михайла Вербицького в семінарії проходило мляво. У 1837 р. він кинув богослов'я. Можливо, однією з причин цього був гострий конфлікт, що виник тоді між начальством семінарії і молодими пропагандистами хорового співу на чолі з І. Сінкевичем, і репресії проти Маркіяна Шашкевича та його однодумців.

 Михайло Вербицький одружився, але сімейне щастя митця було недовгим. Через рік жінка померла, залишивши його із сином-немовлям.

            Через деякий час композитор знову повернувся до семінарії, де став керувати хором. Проте і на цей раз він не закінчив навчання. Вже надто часто траплялися зіткнення між його темпераментним, живим характером і суворими правилами семінарського життя. До того ж його думки, зайняті музикою, були дуже далекі від схоластичних "премудростей" богословських наук.

            Обтяженому сім'єю М. Вербицькому жилося нелегко. У період, коли він розставався із семінарією, доводилося заробляти на хліб уроками музики у приватних домах. Деякий час він викладав спів у вірменському монастирі бенедиктином, у 1842—1843 pp. працював диригентом хору Ставропігійського інституту. Але все це не давало твердої матеріальної бази для існування. Незабаром композитор знову повертається до Перемишля, де завдяки протекції Івана Снігурського одержує посаду нижчого урядовця при консисторії. Тут відбулося ще одне важливе для музичного розвитку М. Вербицького знайомство. При перемишльському латинському кафедральному соборі вже кілька років працював чеський музикант і композитор Францішек Лоренц, який, потоваришувавши з Михайлом Вербицьким, значно допоміг йому своїм досвідом, знаннями і порадами.

            У Перемишлі Михайло Вербицький прожив бурхливий 1848 рік. Революція в Угорщині, яка порушила підвалини всієї Австрійської імперії, нова конституція і скасування панщини — всі ці події значно вплинули на пробудження національної свідомості й пожвавлення культурного руху в Західній Україні.

            М. Вербицький із запалом віддався мистецькій діяльності, він усією душею поринув у театральні справи, одночасно виступаючи і як актор-співак, і як композитор. Він написав музику до кількох п'єс, що входили в репертуар перемишльського театру. Серед них такі, як "Верховинці", "Козак і охотник", "Проциха", "Жовнір-чарівник" ("Москаль-чарівник" І. Котляревського), "Гриць Мазниця", "Школяр на мандрівці", "Запропащений котик" та ін. Приступаючи до роботи на новій для нього ниві, М. Вербицький не був уже новаком у композиторській справі. Писати музику (церковні пісні й невеликі світські хори) він почав набагато раніше, ще перебуваючи в семінарії.

 Більшість музичних оригіналів Михайла Вербицького до театральних п'єс не збереглося і часто лише із заміток тогочасної преси можна довідатися про той чи інший його твір. І все ж навіть ці скупі відомості дають можливість зробити певні висновки про характер і спрямування творчості композитора цього періоду.

            Активна участь М. Вербицького в організації перших театральних видовищ свідчить не лише про його громадську і творчу активність, а й про чітко помітні демократичні симпатії. Народний театр, народжений хвилею революційного піднесення 1848 року, був яскравим виявом національного відродження на Західній Україні.

            Можливо, нестійкість театральних справ, матеріальні труднощі примусили його втретє вступити до семінарії та у 1850 р. прийняти сан священика. Після того він дістав посаду в с. Завадові, далі — в с. Залужа-Стрілки, а в 1852 р. став священиком невеликого села Млини, Яворівського району, біля Перемишля, де жив до самої смерті.

            Ще перед закінченням семінарії Михайло Вербицький вдруге оженився, але нова дружина теж невдовзі померла. Композитор жив самотньо, позбавлений сімейного тепла і затишку. Життєрадісний, напрочуд веселої вдачі, він був змушений перебувати в далекому сільському закутку, майже зовсім ізольованому від культурного життя. До того ж він жив у далеко більш ніж скромних матеріальних умовах. Його друг І. Сінкевич писав у своїх спогадах, що на обідньому столі композитора дуже часто не було нічого, крім яблук.

            Хорові композиції Вербицького — це своєрідні мініатюри для чоловічого хору без супроводу, написані у формі дво- або тричастинної пісні. Фактура їх витримана в чисто гомофонно-акордовому стилі, автор рідко коли відступав від компактного чотириголосся. Гармонічна мова нескладна. Композитор користувався переважно основними функціями ладу, не дбаючи про особливу колоритність чи барвистість звучання. Творча індивідуальність Вербицького найяскравіше виявилась у мелодиці й ритміці композицій. І саме про ці два компоненти музичної виразності доводиться говорити в першу чергу, розглядаючи його хорові твори.

            За змістом хори Вербицького — це або патріотичні пісні, або невеликі пейзажні чи ліричні зарисовки. Зразком першого виду може бути хор "На погибель" (або "Дай, дівчино, нам шампана"). Він написаний у формі застольної молодецької пісні, в якій веселі, дещо легковажні слова про вино і дівочу красу переплітаються з глибокими за своїм змістом, запальними закликами до єднання українського народу, до боротьби з його ворогами:

 На погибель тим каданам

 І погибель долі злій,

 І погибель тим тиранам,

 Що сковали нарід мій!

 

            Пишучи свої оркестрові твори, Михайло Вербицький міг розраховувати лише на виконання їх у театрі, тому що самостійних симфонічних концертів, у програму яких могли б увійти твори місцевого композитора, в той час не було.

            Структурними особливостями твори Вербицького нагадують західноєвропейські ранньокласичні увертюри. Усі вони здебільшого побудовані за одним принципом: починається "симфонія" повільним, наспівним вступом, що складається з одного або двох епізодів задумливого, ліричного або урочистого характеру. Центральна частина побудована на кількох темах (найчастіше трьох) і своєю структурою наближається до форми сонатного алегро без розробки.

            У "симфоніях" Вербицького тематичної розробки майже немає, весь розвиток музичних думок іде за рахунок повторення і зіставлення цільних мелодій. Голосоведения витримане у строго гомофонно-акордовому плані. За своїм стилем вони наближаються до ранньокласичної школи майстрів музичного мистецтва. В архітектоніці, техніці інструментального письма помітний сильний вплив оркестрових епізодів італійської та французької оперної музики того часу, частково творчості Моцарта.

            Форма увертюр Вербицького нескладна. Незважаючи на це, композитор зумів влити в них стільки душевної теплоти, почуття, виявити таку творчу винахідливість, що його "симфонії" можна сміливо зарахувати до кращих здобутків українського дожовтневого мистецтва. Їх музика захоплює своєю виразністю і мелодійністю. Логіка й прозорість тем, стислість конструкції свідчать про розвинене архітектонічне чуття композитора. Але найяскравішою і найпривабливішою рисою увертюр є їх яскраво виражений національний колорит. Народно-пісенні елементи тут настільки значні, що Денис Січинський, пізніше редактор-видавець однієї із "симфоній" Вербицького, вважав можливим називати ці твори рапсодіями на народні теми.

            Михайло Вербицький був неабияким знавцем фольклору. В його увертюрах дивує і захоплює багатство коломийкових мелодій, які кожного разу з'являються у новому вигляді, у нових варіантах, не втрачаючи разом з тим своїх специфічних рис, оригінальності й привабливості.

            Увертюри Вербицького були першими і єдиними впродовж усього XIX ст. спробами створити в Західній Україні національну симфонічну музику на професіональній основі.

 За життя композитора оркестрові твори не принесли йому такої слави, як хори і сценічна музика. Можливо, це пояснюється тим, що в той час бракувало відповідної виконавської бази. Проте саме увертюри — чи не найцінніша частина спадщини Вербицького. Завдяки своїм яскравим музичним образам і професіональній майстерності музичного письма вони могли б і зараз бути окрасою програм наших концертних колективів, давати глядачам високу естетичну насолоду.

 

            Творчість для оркестру — надзвичайно приваблива й художньо цінна сторінка композиторської діяльності Вербицького. Його "симфонії" — ці невеликі, просвітлені музичні нариси, де тепла лірика безпосередньо поєднується з життєрадісними танцювальними мотивами — захоплюють своїм глибоким реалістичним змістом. У всіх цих творах відчувається палка закоханість композитора в земне, реальне буття. Драматизм боротьби, загострена конфліктність не властиві інструменталізму Вербицького. Сфера його виразності інша. Радість праці й відпочинку, душевна краса людини і чарівність природи, що її оточує, — провідні образи дають творам Вербицького особливо свіжого, колоритного звучання.У музиці цього галицького митця є якась моцартівська сонячність, світлість, гідний подиву оптимізм і радість світосприймання.

            Твори Вербицького тривалий час — приблизно до Другої світової війни — становили основу репертуару західноукраїнських виконавських колективів. Важко назвати будь-який концерт чи святковий вечір того періоду, на якому б не звучала його музика. Композиції Вербицького міцно увійшли у практику домашнього музикування, витіснивши звідтіль низькопробні зразки зарубіжного бюргерського мистецтва. На його творчих традиціях виховувалося ціле покоління західноукраїнських музикантів, які з великою пошаною і любов'ю ставились до корифея рідного музичного мистецтва.

За тривалий час деякі композиції Вербицького втратили свій первісний блиск і свіжість. Вони мають тепер лише історичне значення. Проте більшість його творів — передусім "симфонії" і хори — це справжні перлини української музики, які заслуговують на те, щоб посісти належне місце у програмах сучасних концертів.

            Ім'я Михайла Вербицького, видатного композитора і відданого борця за народність музичного мистецтва, дороге українським людям, які високо цінують кращі культурні здобутки минулого.

Категорія: Новини школи | Переглядів: 1149 | Додав: ОЛЯ | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт
Наш герб
Архів записів
Січень 2016
Лютий 2016
Березень 2016
Квітень 2016
Травень 2016
Червень 2016
Липень 2016
Серпень 2016
Вересень 2016
Пошук

Шепетівська ЗОШ №6 © 2017